Чому ми?
Надсилаючи свою близьку людину, яка з тих чи інших причин потребує сторонньої допомоги, до геронтологічного центру або будинку для літніх людей, вам доводиться долати почуття провини. При цьому ви не можете повністю контролювати, як організовано її догляд на схилі життя. Чи вчасно вона харчувалася? Чи приймала ліки своєчасно та в повному обсязі? Чи проводилися гігієнічні процедури та наскільки якісно? А найголовніше — чи справді забезпечувався обіцяний індивідуальний підхід? Чи не був він лише формальністю, «для галочки»? Чи надавалася психологічна підтримка?
Як проконтролювати, наскільки якісно персонал будинку для літніх людей виконує свої обов’язки?
Але головне навіть не це. Адже всі ми добре знаємо, що рідні стіни лікують. Уявіть, який стрес переживає людина похилого віку, коли змушена залишити рідну домівку, де кожна деталь інтер’єру нагадує про радісні та сумні моменти її життя. Та життя стрімко минає, і кожному з нас доводиться приділяти увагу іншим справам і турботам. Іноді ми навіть не помічаємо, що для близької людини вже настав час «збирати каміння», підбивати підсумки прожитих років і особливо потребувати нашої уваги, турботи та підтримки.
І як запропонувати близькій людині залишити рідну домівку?
Таку пропозицію вона може сприйняти дуже болісно, відчувши себе непотрібною або покинутою. Можливо, навіть не покаже своїх переживань, але з цього моменту почне поступово згасати, втрачаючи відчуття довіри, захищеності та власної значущості. Це можна порівняти із ситуацією, коли нам у дитинстві, у той час, коли ми найбільше потребували любові, турботи й уваги, запропонували б переїхати до інтернату.
Що відчуває людина в такій ситуації? Страх? Гнів? Розчарування? Образу?
А який період адаптації доведеться пройти вашій близькій людині в закладі із суворим розпорядком? Відомо, що людям із порушеннями когнітивних функцій особливо важко пристосовуватися до нового середовища. Вони не завжди почуваються в безпеці, не завжди готові ділити особистий простір зі сторонніми людьми. Ми часто спостерігаємо, що людям похилого віку складно йти на компроміси та змінювати звичний спосіб життя. Потрапляючи до закладу із суворим розпорядком, людина не завжди може розраховувати на справді індивідуальний підхід. Нерідко це лише красиві слова, покликані привернути увагу та заспокоїти родичів. Але чи буде такий підхід реалізовано на практиці? Чи організовуватимуться прогулянки? Чи не зведеться все лише до встановленого режиму харчування та звичайного повсякденного догляду?
Ми в жодному разі не хочемо применшувати значення стаціонарного перебування. Як професіонали своєї справи, ми розуміємо, що є категорія пацієнтів, які за станом здоров’я потребують саме такого формату догляду. Це зумовлено об’єктивними медичними показаннями та може суттєво зменшити загальну вартість догляду. Але варто бути чесними із собою, не просто заспокоюючи власне сумління, а відверто визнаючи реальність: індивідуальний підхід у тому розумінні, у якому ми його бачимо, в умовах стаціонарного закладу забезпечити практично неможливо.
Людина, яка перебуває під нашим амбулаторним медико-соціальним супроводом на договірній основі, справді відчує турботу, милосердя та професіоналізм. А її родичі, своєю чергою, отримають найголовніше — розуміння ситуації, можливість контролювати процес догляду, а отже, і спокій за близьку людину. Адже за умовами договору родичі є повноправними учасниками нашої мультидисциплінарної команди, за якими зберігається повний контроль над ситуацією. Вони регулярно отримують звіти про фізичний стан пацієнта, санітарно-гігієнічні умови його перебування, а також про всі зміни в психічному стані та поведінці близької людини.
Також місце, де надається послуга, завжди підтримуватиметься в належному стані, адже це одна з умов договору про супровід пацієнта. Медична документація пацієнта буде належним чином упорядкована. Завжди буде можливість отримати консультацію безпосередньо за місцем перебування пацієнта у перевірених, досвідчених лікарів. Причина всіх перелічених дій з нашого боку — щира зацікавленість у здоров’ї пацієнта та якості його життя.